цього наїзду до столиці я таки дістав ся до Музею Книги. мушу зізнати ся, що прекрасні верстати та розсипані металеві літери цікавили мене щонайменше: я полював на букви химерних форм. наявні історичні зразки переконливо спростовували henykово-viktor_kharykівську теорію про можливість г-подібної форми для курсивної ґ — ця друга уперто мала вертикаљного штриха, найчастіше з виразним нижнім виносом. знайшло ся їй імовірне джерело — грецька γ мала подібну рукописну форму. приємно було бачити в стародруках рясну кіљкість одноногих Т та т, часто навіть без правої половини шапки, зате з горизонтаљним коротким штрихом на манір F, трикутну грецьку Δ та читати про київського 1625 року „Митрополита Всея Рwссїи с прочїими Є~ппами”.

по інвазії ґражданки, що ся вперше у наших друкарнях завела у теперішњому Кіровограді 1764 року, дизайн книжок помітно гіршав аж до набраного потворною кирилічною ґотикою Шевченка. дивно, що жодних відомостей про діяљність чотирьох (на початок ХХ століття) київських словолитењ роздобути в музеї не вдало ся. відомо тіљки що містили ся вони на хрещатику, на пушкінській, у михайлівському провулку та власне у Лаврі. та хрещатицька певно належала Куљженкові, який згодом друкував українські гривні, але чи робили панове словолитці щось окрім орнаментаљних політипажів, наразі невідомо. початок двадцятого століття хотіло ся фотографувати: ГРАfІКУ ПРОfЕСОРА Г.NАРБУТА, харківські держвидавецькі обкладинки, жирну набірну акциденцію кшталту berlinsans’у з љвівської ґазети „Назустріч” 1935 року, љвівську ж занепадницьку антикву з рахітично зведеними докупи ніжками Ш.

далі були цікавий маљований Хоменків курсив на „Орлеанській дівиці”, мініятюрний „Кудой-Бањ” Боґдеска, абабагаламажні книжки та підбірка стрьомно оформлених діяспорних видањ Івана Багряного.

поза тим, хотів з’ясувати традиційне українське вживання лапок. попри сподівання, переважна біљшість як ліво-, так і правобережних видањ користала з „отаких“ знаків, з вкрапленнями цілком ‚еўропейських‘ варіянтів, був ще кумедний випадок з віддзеркаленою нижњою лапкою („). Іван Огієнко в своїй „наглядній таблиці з вивчення знаків розділових” уживав теж „отаких“ лапок, і тіљки кіљка накладењ користало з „центраљноеўропейської” системи, яка здається слушною особисто мені

*

окремо про сучасні київські обкладинки: henykів скоропис, yurigordonів фарер ба навіть Чебаників ustav_millenium потихењку тиснуть старую добрую іжицю

* *
 *

а ще знайшло ся застосування для амперсанда: український вигук „ет!”, значення якого тотожне песимістичному „та!” цілком можна заступати цією графемою. приклад: &, що тут говорити!